Слід відзначити, що в житлових приміщеннях повітря насичене парами, оскільки за день людина видихає приблизно літр води в пароподібному стані. Якщо додати до даного показника вологу від процесу приготування їжі, прибирання, прання, прийому ванни та душу, то цифра зростає до 12-15 літрів. Наявність підвищеного рівня вологи в теплоізоляційний матеріал обумовлено також кліматичним фактором - опадами, вологістю повітря під час проведення робіт по влаштуванню покрівельного килима. Наприклад, якщо робота проводиться в зимовий період, то уникнути попадання снігу або вологи під покрівлю практично неможливо.

При значному підвищенні рівня вологи усунення її локального надходження через покрівельний килим і області інтенсивного зволоження недостатньо. Необхідно додаткове осушення шару утеплювача, інакше доведеться повністю розбирати покрівлю та замінювати утеплювач. Однак повний демонтаж покрівлі не завжди виявляється можливим. В такому випадку конденсат і надлишок вологи видаляються за допомогою випаровування - без дорогих і складних робіт по заміні гідроізоляційного килима і утеплювача. Це також дає можливість уникнути протікання в ході виконання ремонтних робіт.

Оскільки є велика різниця між температурою і тиском пари зсередини покрівлі і зовні (в жарку пору року внутрішні шари нагріваються до 70 градусів, а зовнішні - до 90), то треба вжити заходів для того, щоб зовнішній і внутрішній повітря змішувалися. У підсумку можна домогтися зниження температури повітря всередині приміщення і зміщення вологи до верхніх шарів утеплювача. Це призведе до створення сприятливих умов для її випаровування і часткового осушення шару утеплювача. У міру осушення шару теплоізоляції відбувається також осушення деталей будівлі, покрівельного килима. Сушка утеплювача за допомогою природної вентиляції призводить до відновлення його експлуатаційних властивостей, оскільки цей процес не впливає на фізичні і механічні властивості теплоізоляційного шару.

Принцип дії і функції аераторів

Для осушення утеплювача влаштовуються вентиляційні патрубки (аератори). Принцип їх дії заснований на створенні тяги в трубі приладу за допомогою освіти області низького тиску за рахунок зовнішніх вітрових потоків і використанні різниці тисків в «підпокрівельному» просторі і в навколишньому середовищі.

Функції аераторів полягають в наступному: сприяють виведенню піднімається з внутрішнього приміщення у напрямку до даху водяної пари - до того як той встигне завдати якої-небудь шкоди покрівельної конструкції; знижують виникає в конструкції тиск, яке стає причиною утворення міхурів на плоских дахах з м'яким покриттям; попереджають утворення конденсату (в подальшому стікає в шар теплоізоляції) в нижній частині гідроізоляційного матеріалу.

Покрівельний аератор за своєю суттю - це труба діаметром від 63 до 110 мм, зверху накрита парасолькою для захисту від попадання всередину опадів. У більшості випадків матеріалом для виготовлення аераторів служить поліетилен низького тиску. Різновиди аераторів Аератори для покрівлі бувають різних моделей і розмірів. Їх застосовують для провітрювання «підпокрівельному» простору, видалення конденсату і виведення вологого повітря назовні. Вони можуть бути встановлені і під час будівництва, і на вже зведену покрівлю. Під час проведення ремонтних робіт аератори вкрай необхідні для своєчасного запобігання виникненню вогнищ загнивання в покрівельної конструкції і усунення ризику протікання даху.

Установка аераторів для покрівлі з метало черепиці проводиться у верхній частині даху, як можна ближче до коника. Корпус приладу виготовляється на основі матеріалу, стійкого до впливу кислоти, ультрафіолетового опромінення, корозії, температурних перепадів. В даний час оптимальним вибором є нержавіюча сталь і міцний пластик. На покрівлях м'якого типу установка аераторів проводиться рівномірно по всій площині в найвищих точках. Аератори для покрівлі можуть витримувати температуру в діапазоні від мінус 50 до плюс 90 градусів. Їх встановлюють на всі типи покрівель і покрівельного покриття.

Кількість необхідних аераторів визначається їх технічними характеристиками і площею покрівельних скатів, а також станом покрівельного килима і рівнем концентрації вологи у внутрішніх приміщеннях. Для будівель спеціального призначення з підвищеним рівнем вологості (басейнів, лазень, саун, пралень) кількість необхідних аераторів слід розраховувати ще на етапі проектування будівлі. Аератори бувають точковими і безперервними. За допомогою приладів першого типу забезпечується вентиляція окремих ділянок покрівлі. Аератори другого типу встановлюються по всій довжині покрівлі і служать для загальної вентиляції.

Точкові аератори Виробляються в двох варіантах: скатні - для установки на покрівельних схилах; конькові - для установки на конику. Похилі аератори встановлюються на тих ділянках, де необхідно посилення руху повітряних мас: на значних за довжиною схилах або схилах складної конструкції; на хребтах і покрівельної розжолобку; на тих ділянках, де відбувається переривання вентильованого зазору. Перешкодою для вільної циркуляції повітря може бути вікно мансарди або ліхтар. У подібних місцях доцільно встановлювати аератори з двох сторін від заважає деталі. Для підвищення ефективності вентиляції необхідно подбати про правильне розміщення аераторів. Вони повинні розташовуватися на невеликій відстані від коника (близько 15 см). Якщо утеплення покрівельної конструкції проводилося не «під коник», то у верхній частині утворюється камера тиску, в якій концентруються пари. При використанні аератора вони випаровуються з покрівлі в навколишній простір.

Конькові варіанти використовуються для мансард з утепленням «під коник». Вони сприяють ліквідації парів по всій коньковій конструкції. Такі аератори працюють на основі використання конвекції - властивості теплих повітряних мас підніматися вгору. Там, під коником, вони і знаходять вихід. У той же час через вентиляційні канали з-під карниза проникають холодні потоки.

Одним з переваг конькової моделі аераторів є виведення назовні шкідливих випарів від бітуму - матеріалу, що застосовується в конструкції м'якої покрівлі. Оскільки ці пристосування заховані під покриттям покрівлі, їх практично неможливо помітити зовні.

Технологія установки аераторів наступна. У місці, де планується установка вентиляційного патрубка, в стягуванні вирізається вікно. Треба стежити за тим, щоб воно проходило крізь покрівельний килим до точки розташування утеплювача. Якщо з якихось причин утеплювач в даному місці виявився вологим, його неодмінно треба замінити сухим матеріалом, теплопровідність якого відповідає необхідним нормам. Після цього для надійного закріплення аератора на покрівлі на розташоване знизу підставу труби треба нанести шар спеціальної мастики. Щоб прикріпити аератор до стяжки, користуються саморізами, які необхідно рівномірно розподілити по колу аераторної «спідниці». Їх потрібно 6 штук. Захист підстави вентиляційного патрубка здійснюється за допомогою використання додаткового шару гідроізоляційного матеріалу.

Як вже було сказано, необхідність в установці вентиляції визначають залежно від форми даху, її розмірів, ступеня вологості повітря всередині приміщень, загального стану пароізоляції покрівельної конструкції. Якщо дах пласка, з простою конфігурацією і відповідними стандартам параметрами, то на кожні 100 кв. метрів рекомендується встановлювати один аератор. Треба стежити, щоб відстань між аераторами було не більше 12 метрів. При розташуванні на даху з вираженими коником і єндовою установка аераторів проводиться уздовж коника і на кордоні вододілу єндови.